Війна завжди залишає за собою руйнування й розруху, забруднення довкілля, падіння економіки, велику кількість смертей, жертв, біженців, тому після завершення будь-якої війни для країни починається період відбудови. Це чекає й, вже в деяких напрямках відбувається в Україні. Війна в Україні з 2014 року і її ескалація 24 лютого 2022 року дала зрозуміти наскільки важливо мати хорошу безпекову стратегію, підготовлену та сильну армію, свідоме й єдине громадянське суспільство для того аби зуміти захистити свою державу, цінності свободи, демократії, справедливості й забезпечити мирне й процвітаюче життя своїй країні. Крім того, війна також дозволяє побачити проблемні питання й слабкі сторони функціонування держави, які потребують нововведень та змін. Отож, післявоєнна відбудова – це не тільки процес відновлення й відродження зруйнованого, а й можливість переосмислити, реформувати й створити нову, сильну, вільну державу, це платформа нових змін та покращень розвитку країни.
Відбудова країни, в першу чергу, повинна починатися з стратегічного планування процесу відновлення й включати створення проєктів у всіх напрямках й сферах життя людей. Крім процесів пов’язаних з вирішенням наслідків й руйнувань внаслідок втручання зовнішньої сили, в Україні також віддавна є внутрішні питання та проблеми, які певним чином негативно впливали на розвиток держави й загострилися під час російської агресії. Тому у відбудовчий процес варто вписувати відновлення зруйнованого і вирішення давніх проблем внутрішнього характеру.
- Ефективне подолання корупції.
Низькі успіхи України у політичних справах, економіці, загальному зростанні країни здебільшого пов’язані з пануванням олігархії, клептократії та, звісно ж, корупції. Відбудова країни має бути спрямована на подолання цих явищ, адже вони заважатимуть доправленню коштів до проєктів відбудови й уповільнюватимуть цей процес, можуть призвести до ще більшого занепаду країни. Прикладами інших країн боротьби з корупцією є масштабні протести у Румунії 2018 року проти пом’якшення змін законодавства щодо корупційних злочинів, мітинги в Південній Кореї, державі, у якій проблеми з корупцією й безуспішні рішення влади не дозволили їй швидко відновитися після Корейської війни.
В Україні корупційні скандали ніколи не привертали уваги великої кількості громадськості і це те, що потрібно перейняти з досвіду інших країн і змінити. Населення України повинно бути в цьому питанню більш активним й зацікавленим, виражати свої інтереси через масштабні громадські акції, аби впливати на владу. Гадаю, що для досягнення цього результату важливо свідомому громадянському суспільстві й організаціям говорити та доносити інформацію іншим про корупцію та її подолання, а інформація про корупційні схеми, осіб, що їх здійснювали, процес розгляду справи щодо них та несення відповідальності ними має бути відкритою та оприлюдненою, для того, щоб громадяни могли відслідковувати таку діяльність й давати можливість впливати громадськості певною мірою на рішення прийняті відповідними особами щодо корупційних злочинів. Позбуватися варто і дрібних, так званих «побутових» корупцій, за що відповідальний вже кожен громадянин особисто.
Хочу розглянути один із можливих варіантів подолання корупції, наприклад у бізнесі, після закінчення війни. Для відновлення інфраструктури та знищених споруд складатимуться проєкти та плани, які потребуватимуть коштів. З працюючого бізнесу, приватних підприємств та працівників замість зняття податків у Державний бюджет можна забезпечити одразу перерахунок коштів на заплановані проєкти, що забезпечить прозорість та швидкість, знизить ризик потрапляння коштів у невідомі руки.
Крім, збільшення активності громадськості варто переглянути й змінити певні пункти й інструменти впливу у законодавсті України, зокрема прирівняти корупцію до кримінального тяжкого злочину. Процитую висловлення Вікторії Козаченко в інтернет-ЗМІ «Українська правда», з яким повністю погоджуюся: «Корупція під час війни – це фактично державна зрада. Корупція в оновленій, мирній, переможній Україні – неприпустиме, дике явище, яке має не тільки тягти за собою кримінальну справу, а й робити людину вигнанцем. Принцип нульової толерантності до корупції, попри всю його ідеалістичність, – це єдиний спосіб побороти це зло».
- Кадрове забезпечення державних управлінців.
Станом на липень 2022 року уряд ініціює реформу скорочення кількості державних службовців, що забезпечить професійне виконання службовцями своїх обов’язків з орієнтацією на ефективний результат без виконання даремної та непотрібної роботи, а також має зменшити витрати на утримання державного апарату. Концепції цієї реформи виглядають досить ефективними, правильними та потрібними, залишається основне – реалізація й контроль за виконанням реформи.
Гадаю, до цієї реформи варто долучити ще певні зміни щодо кадрового забезпечення державних службовців й вважаю потрібним включити до таких змін ще депутатів та інші категорії політичних представників, які беруть участь в управлінні державою. Важливим є зрівняння прав простих громадян та державних управлінців, приятгнення й несення управлінцями юридичної відповідальності за вчинення ними правопорушень незалежно від посади чи статусу, можливо з певними пом’якшеннями, якщо це не особливо тяжкий злочин. Також варто зробити більші вимоги щодо знань та компетентностей при прийнятті на службу чи в будь-який інший орган державного управління, приміром особа, яка бажає стати депутатом ВРУ чи місцевої ради повинен пройти перевірку на знання з галузей політології, правознавства, історії перед тим як стати кандидатом; чи кожен службовець повинен пропрацювати на низькій посаді у тій сфері, питання управління якої він бажає вирішувати, коротко кажучи працівниками державного управління мають бути практики, а не теоретики, які знають яким чином функціонує та чи інша галузь на «побутовому», початковому рівні.
Найважливіший момент вважаю в тому, що коли від службовця чи депутата вимагатимуть звіту проробленої роботи, контролюватимуть доходи, а за вчинення незаконної діяльності каратимуть за відповідним законом це стане певною мотивацією для службовця й передбачатиме виникнення більшої кількості дійсно професіоналів та фахівців відповідно меншого потоку людей, що бажають збагатитися.
- Покращення умов працівників екстренних служб та критичної інфраструктури.
Війна показала, що складна й відповідальна робота працівників служби з надзвичайних ситуацій, поліції, медиків, військових, аварійних служб та інших спеціальних служб є надважливою, завжди й всюди актуальною та потрібною, незамінною. Гадаю, працівники екстренних та аварійних служб, критичної інфраструктури – це ті люди, які найбільше заслуговують на високі та гідні заробітні плати, повагу й привілеї від держави, хороше технічне та інше забезпечення для ефективного виконання своєї діяльності.
Для реалізації такого, скажімо, проєкту з покращення умов праці таких службовців відповідно мають бути виділені кошти в достатній кількості, сума заробітної плати кожного працівника повинна бути вищою на 7-8 тисяч мінімальної заробітної плати в Україні з додатковими виплатами за досягнення в роботі. Гідне грошове забезпечення буде хорошою мотивацією для працівників екстренних служб. Важливою також є співпраця з іншими державами: різні програми стажування за кордоном, обмін досвідом, що дозволяє покращити професійні навички. Крім того, відбір кандидатів до екстренних служб, їх підготовка та навчання повинні бути відповідальними, орієнтованими більше на практику та розуміння ситуацій, які можуть виникати під час виконання своєї діяльності, а також самі майбутні працівники мають розуміти свою відповідальність перед людьми та державою й гідно нести звання свої професії, що відповідно, повинно збільшити рівень довіри населення до таких людей.
- Місця, куди можна повернутись.
Одночасно з різними масштабними проєктами держава зобов’язана почати роботу з відбудови зруйнованих осель та будівель для простих громадян, які стали біженцями і втратил дах на головою. Така робота звісно може зайняти кілька років, проте вона повинна бути розпочата Україною разом з допомогою та підримкою інших країн, перейняттям досвіду від них і враховуванням створення безпечного приміщення, наприклад як кімната безпеки (мамад) в Ізраїлі. Якщо українці матимуть куди повернутися, вони зможуть повернутися на Україну, для того щоб працювати, вкладатися у відбудову і розвивати Україну. Оформлені українські біженці за кордоном отримуть грошову допомогу, тож певна економія і відкладання невеликої суми грошей може допомогти потім цим українцям у відбудові власних осель. Також після побудови за державним проєктом будинку сім’ї має бути надато можливість оплачувати його послуги чи саме будівництво частинами і з відстрочкою. Як варіант, можливо створити фонд для відбудови житлових будинків чи знімати податок у невеликій сумі з працівників держави. Моніторинг кількості українців, які бажають повернутися до рідної землі та потребують допопомоги у відбудові власних осель – це ще один елемент державної допомоги у процесі відновлення.
Отже, найважливішим аспектом відбудови України після війни є спільна участь у цьому процесі усіх громадян України та бажання впровадження змін та покращень. Особливо важливо включати у процес відновлення усі, які можливо і які бажають, інші країни, співпрацювати з ними, створювати спільні проєкти, отримувати підтримку, адже ця війна – це боротьба за демократичні цінності, за свободу, які є спільними для усього цивілізованого світу. Відбудова країни буде ефективною та результативною за умови, що кожен громадянин, незалежно від професії, посади чи віку буде докладати усіх можливих зусиль та доступних ресурсів для відновлення, змін та покращень в Україні у своїй сфері та на своєму місці, що загалом впливатиме на загальний процвітаючий розвиток нашої держави України. Вимагання репарацій, притягнення до серйозної відповідальності державу-агресора росію – дуже важливий аспект, якого повинні вимагати країни ЄС, США, Україна і, хоч цей процес може зайняти довгі роки, покарання однаково для країни-терориста обов’язково настане.
Електронна пошта авторки: yana22puchko@gmail.com
Фейсбук
