Україна має великі перспективи стати успішною державою в усіх сферах: медицині, інженерії, економіці та багатьох інших аспектах існування щасливої країни. У даному есе я б хотів зачепити тему, яка є фундаментом для створення всіх благ сучасного життя в державі: від мемів з котиками солов’їною мовою до заснування українських космічних програм. Мова йде про створення свідомого демократичного суспільства.
Можна довго розмірковувати над тим, у чому полягає важливість та яку роль відіграє суспільство у демократичній державі. Цю тему досліджувала велика кількість науковців та філософів усіх часів, зокрема такі гіганти суспільно політичної думки, як Платон, Аристотель, Цицерон, Н. Макіавеллі, Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо, Е. Бьорк, Ф. фон Гайєк, М. Тетчер, Ф. Фукуяма та багато інших визначних мислителів. Їхні аргументи є складними та невичерпними, проте найлаконічніше значення громади в Україні описано у 5 статті основного закону – Конституції України.
«Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу.» [1]
Таким чином можна зрозуміти, що найголовнішою інституцією державної влади у нашій країні є народ. Саме народ є основою прийняття всіх державних рішення і саме народ несе відповідальність за ці рішення. Але чи всі рішення народу є обґрунтованими та вірними?
Таке питання може стати поштовхом для виникнення жвавої дискусії серед багатьох верств суспільства, проте всі вони зможуть звестись до одного простого питання: Що є ось цим самим вірним рішенням?
Один з найвизначніших мислителів української історії В’ячеслав Липинський є автором наступних рядків: «Ніяка людська громада здатна до життя і творчости, не може існувати без власної внутрішньої моралі, без свого власного твердого поняття про добро і зло і без такого-ж твердого переконання, що те, що вона хоче робити єсть добро, і те, з чим вона бореться єсть зло. Тільки таке тверде переконання в правоті своїх хотінь, дає кожній громаді моральну силу, без якої ніяке творче діло неможливе.» [2]
З огляду на це, фундаментом для успішного функціонування будь-якої громади необхідна мораль. Простіше кажучи, нам необхідно створити українську ідею. Лише тоді, коли ми будемо мати уявлення про те, що є добрим, а що є поганим, ми зможемо приймати справді вірні рішення. Звичайно, в умовах демократичного суспільства ця ідея не повинна перетворитись у єдине вірне догматичне вчення, як, наприклад, у минулому столітті такою стала ідеологія нацизму у Німеччині.
З іншого боку, може видатись неможливим, що якщо ми дотримуємось принципів плюралізму думок, то при такій великій кількості поглядів буде просто нереально створити єдину систему цінностей. Але чи це справді є так? Чи не об’єднався український народ заради єдиної мети після 24-го лютого? Чи не штовхала кожного з нас якась невидима сила до того, щоб зайвий раз «задонатити» ЗСУ, заради спільної мети? Чи не змогла згуртованість українців зруйнувати плани «ботексного шанувальника бункерних приміщень»?
Тоді ж як ми можемо створювати ідейне суспільство? Юрій Макаров у статті Українського Тижня стверджує, що основною інституцією, яка впиває на розвиток особистості є школа [3]. Через школу проходить кожен громадянин нашої країни і саме тут у людини формуються погляди на світ. Таким чином необхідно розвивати у дитини любов до громадськості, виховувати відповідальність за свої дії перед іншими, розвивати критичне мислення, та плекати пошану до славетних діянь наших предків.
Окрім шкільного виховання, необхідно звернути увагу на інший важливий аспект – делюмпенізацію. Термін люмпен використовується для позначення людини, яка є представником нижчих шарів населення, та яка не бере участь у житті громадськості. На жаль, з огляду на соціалістичне минуле, це явище є характерним для України. У своїй статті Максим Віхров обґрунтував необхідність перетворення люмпенізованих шарів населення на громаду. Автор апелює до того, що саме становлення громади є запорукою існування успішної держави, натомість люмпени є найнадійнішою соціальною базою для найпримітивнішого популізму, які часто блокують прийняття найнагальніших реформ [4].
Як же сприяти становленню громади? Дану тему яскраво описав сучасний американський вчений Н. Ферґюсон у своїй праці «Глобальний занепад». Автор пояснює необхідність заснування різноманітних гуртків та клубів по інтересам, оскільки завдяки цьому можна об’єднувати різних людей зі спільними захопленнями, і таким чином створювати сильні громади [5]. Слід відмітити, що після початку повномасштабного вторгнення росії, в Україні було засновано багато волонтерських організацій та благодійних фондів. Важливою метою є збереження цих організацій в тому чи іншому вигляді після перемоги, задля розвитку громадянського суспільства.
Отже, підсумовуючи все вищесказане, варто виділити основні моменти:
Для успішного існування України у майбутньому, необхідно створити концепцію національної ідеї, яка стане вказівником того, у якому напрямку нам слід розвиватись, і яка буде сприяти створенню ідейного та об’єднаного суспільства.
У галузі шкільної освіти необхідно особливу увагу звертати на розвиток громадських якостей особистості ще змалку.
Щодо суспільства загалом, варто зупинити люмпенізацію суспільства, шляхом об’єднання людей у групи по інтересам, в яких вони зможуть знаходити однодумців, обговорювати власні погляди та пропонувати свої ініціативи суспільству.
Також, хочу додати, що як би не хотіли заперечувати цей факт наші не дуже дружелюбні північні сусіди, але Україна є представницею великої західної цивілізації; для нашої країни такі поняття як гідність, свобода та братерство не є простими словами – це принципи, заради яких багато українців віддали своє життя. Саме тому нашим обов’язком є захист цих цінностей і лише так ми зможемо створити успішну державу.
Слава Україні!
Електронна пошта автора: matijkopavlo@gmail.com
Список використаних джерел
1. Конституція України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141).
2. В’ячеслав Липинський та його доба. Ред. Ю. Терещенка. 2010. Київ: Темпора.
3. Макаров Ю. 2021. Щось у консерваторії. Український Тиждень, 29 (713), 21 с.
4. Віхров М. 2021. Нарід чи чернь. Український Тиждень, 26 (710), 31 с.
5. Ферґюсон Н. Глобальний занепад. 2020. Київ: Наш Формат.
