Відбудова країни: виклики, можливості та завдання. Леонід Ленко

Вечір середи. Самий розпал робочого тижня. Люди повертаються додому до своїх сімей після важкого дня. Засинаючи, вони будують плани на майбутнє: відвести дитину в дитсадок, не забути нагодувати свого домашнього улюбленця, підготувати документи до завтрашньої конференції. Ніхто з них не може знати напевно, що з ним станеться завтра, але кожен мріє про світле майбутнє для своєї сім’ї та своєї країни.

Ранок 24 лютого. Замість звичних для всіх будильників, більшість населення країни просинається від звуків вибухів та повітряних тривог. І відійшовши від шоку, кожен усвідомив: «Почалася війна». Не дивлячись на застереження більшості західних експертів, щодо можливої повномасштабної агресії Російської Федерації проти України, люди намагалися вірити в краще. Вище керівництво країни до останнього звітувало, що ситуація контрольована і підстав для паніки немає. На мою думку, це був правильний політичний крок, хоча я впевнений, що керівники держави все знали заздалегідь. Таке рішення на деякий час допомогло уникнути падіння економіки та стримати панічні настрої населення.

Станом на початок війни, більшість експертів схилялися до того, що Україна не зможе довго протистояти «військовій машині» Російської Федерації. Але як виявилося, що через невдалі дії російських командирів і героїчні дії українських військових, наратив російської пропаганди «Мы возьмем Киев за 3 дня», почав сприйматися з усмішкою серед простих українців. Вже на початку літа, західні партнери, побачивши, що наша армія може протистояти силам ворога, що значно переважають, почали масово постачати озброєння в Україну. Чого тільки вартий закон про ленд-ліз, підписаний президентом Сполучених Штатів Америки Джо Байденом. Але на жаль, його ефективну допомогу ми зможемо відчути тільки на початку осені.

Дивлячись на останні події на фронті, можемо констатувати, що військова поразка України неможлива. Таким чином, виникає питання післявоєнної відбудови нашої країни в усіх сферах її життєдіяльності. Всі вони є надзвичайно важливими, але без політичної волі, наша країна не зможе розраховувати на швидкі та ефективні зміни. Тому я хочу у своїй роботі звернути увагу на політичні аспекти, які будуть напряму впливати на післявоєнне відродження України.

«5 колона». Навіть після анексії Криму, та війни на Донбасі, залишалася частина населення України, яка підтримувала проросійські настрої всередині країни. Витрачалися шалені кошти на протидію російській пропаганді, відкрився центр протидії дезінформації, але після початку повномасштабної війни, серед вищого керівництва нашої країни залишилися люди, які всі 8 років лобіювали російські інтереси в політичному просторі України. І тут треба згадати про явно проросійські сили, яскравими представниками яких є: «Опозиційна платформа за життя», «Опозиційний блок», «Партія Шарія». Загалом, Радою національної безпеки і оборони України було прийнято рішення, заблокувати діяльність 11 партій (і цей список з плином часу тільки збільшується), які на їх думку, є проросійськими. І це правильне рішення, дивлячись на ті події в країні, які відбувається.

Але залишається дуже багато питань. Перше з них, яким чином буде регулюватися діяльність нових проросійських партій, які безперечно будуть створюватися в післявоєнний період? Треба розробити певний алгоритм дій, який дозволить швидко виявляти та нейтралізувати такі політичні утворення, з метою недопущення ведення ними підривної діяльності всередині країни. Друге, не менш важливе питання, це досі наявні в Україні агенти Кремля, які займають досить високі посади в країні. Як показала війна, є катастрофічна ситуація з кількістю прихильників «русского мира» серед керівництва країни. І таких прикладів на початок липня дуже багато: 

  1. Народний депутат від фракції «Слуга народу» Олексій Ковальов. Його підозрюють в допомозі РФ, щодо вивозу українського зерна і солі з території Херсонської області. Натомість він це і не дуже приховує. Після отримання пропозиції стати «заступником голови уряду Херсонської області», не довго вагаючись, погодився. І це є співпраця з окупаційною владою.
  2. Інший приклад прихильності до окупаційної влади. Мер Святогірська — Олександр Бандура. Після відходу наших військ до Святогірська, саме це місто мало стати наступною перепоною для окупантів і служити фортецею для всієї України. Але Олександр Бандура, не довго думаючи, пішов на співпрацю з так званою «ДНР» і її лідером Денисом Пушиліним. Таким чином наші війська втратили дуже хорошу можливість затримати війська РФ в цьому населеному пункті і здобути перевагу на іншій частині фронту.
  3. Завербованими агентами можуть бути не тільки безпосередньо представники влади, а і їх помічники. Це навіть легше для ФСБ, яка витрачає менше зусиль для впливу на ту чи іншу особу, яка не займає керівних посад, але напряму впливає на того чи іншого керівника. І яскравим прикладом «помічника зрадника» є справа Юрія Здебського. Це вже колишній помічник депутата від фракції «Слуга народу», який передавав інформацію щодо міжнародної співпраці України спецслужбам РФ. Наразі він знаходиться під вартою.

Усі ці приклади були наведені, щоб показати, що система відбору кандидатів на виборні посади та методи підбору їх помічників не є досконалою. І як ми можемо побачити на практиці, це несе пряму загрозу національній безпеці держави. Так, у нас демократична країна і балотуватися на ту чи іншу посаду може кожен, хто відповідає зазначеним вимогам в законах України. Але треба зробити більш жорсткими ці вимоги і закріпити це в законодавстві: поглибити перевірки СБУ персонально кожного виборного кандидата, зменшити вплив корупції на прийняття ключових рішень щодо кадрової політики в державі, звести до нуля так зване «кумівство» серед представників влади, адже саме через це, з’являються люди, які не є компетентними і приходять до влади тільки заради наживи. І це далеко не весь список можливих змін, яких потребує українське суспільство.

Корупція. Нещодавно Україна отримала статус кандидата на вступ до Європейського союзу. Це та подія на яку так довго чекало українське суспільство. Таким рішення європейська спільнота дає незворотні гарантії того, що Україна вступить до Європейського союзу. Але наскільки це швидко станеться залежить тільки від нашої країни і від швидкості впровадження революційних змін.

Одною з головних проблем, яка не дає швидко перейти на «європейські рейки» — закореніла корупція. З проблемою корупції в нашій країні борються дуже давно, але на жаль не так ефективно та швидко, як хотілося б. Після приходу до влади в 2019 році до влади президента Володимира Зеленського, велика кількість західних видань писало про те, що згідно з дослідженнями незалежних аналітичних центрів, корупція на найвищому рівні знизилася . Але, на жаль, така тенденція не збереглася, а тільки збільшилась на менших рівнях.

Після нового року, кроки щодо реформування антикорупційної системи призупинилися через великий супротив всередині політичного керівництва, яке, судячи з усього, не хотіло здавати свої позиції серед тих, чиї статки множаться виключно через незаконні багатомільйонні оборудки та сірі схеми.

І так тривало аж до початку повномасштабної війни з РФ. Саме війна має стати каталізатором для української влади, щоб розпочати стрімкі зміни в цьому напрямку, адже українське суспільство платить надвелику ціну, щоб жити в європейській і квітучій країні. Головною проблемою останніх років є несплата податків. Це призводить до великої дірки в бюджеті, яку неможливо закрити силами держави. Головним аргументом людей, які ухиляються від сплати податків є: «Та все одно це піде в чиюсь кишеню, а не в бюджет. Яка тоді різниця, заплачу я, чи ні». І саме такі люди не приносячи ні копійки в державний бюджет, потім вимагають платити їм різні соціальні виплати, які їм мають бути надані згідно з законами України. 

В період війни та післявоєнний період несплата податків може відіграти ключову роль в післявоєнній відбудові економіки. Так, безумовно, за рахунок міжнародної допомоги будуть закриватися дірки, які наробила війна в нашому бюджеті, але в масштабах країни, несплата більшістю населення податків стане катастрофою. І корупція в цій проблемі відіграє ключову роль. Все зводиться до життєвої необхідності в зменшенні її рівня на місцях. 

В Україні функціонує багато антикорупційних органів: НАЗК, НАБУ, САП, ДБР, ВАС, Національна рада з питань антикорупційної політики. Якщо ми хочемо зменшити корупцію на менших рівнях, нам треба звернути свою увагу на НАЗК. Всі інші антикорупційні органи займаються антикорупційною діяльністю в вищих гілках влади (НАБУ — серед керівників вищих державних структур, САП — орган, що контролює діяльність антикорупційних органів, ДБР — займається прозорим перебігом досудових розслідувань, ВАС — винесенням остаточних рішень). Так в чому ж головна проблема критичної кількості корупції на місцях та як її зупинити?

Викривачі — це звичайні громадяни, які можуть у випадку виявлення корупційних схем, звернутися до НАЗК і подати відповідну заяву. Така заява обов’язково має містити певні фото або відео докази протиправного діяння з боку особи, яка займає державну посаду. Але не все так просто, як здається на перший погляд. Усі люди перш за все переймаються за власну безпеку. І якщо їй щось загрожує, в більшості випадків, людина просто не стане робити те, що може їй нашкодити. І саме захист людей, які збирають і надсилають інформацію в НАЗК є недосконалим. Не ефективні засоби заохочені відіграють надважливу роль. До фізичної небезпеки і не можливості НАЗК гарантувати вам безпечне середовище існування, додається і невизначеність з методами заохочень. Якщо це відсоток від певної суми грошей, які були незаконно виручені за рахунок хабаря, то немає впевненості в тому, що ви їх отримаєте, оскільки вірогідність того, що справа дійде до суду швидко і без додаткових клопотів дуже низька. Таким чином, особі, яка викриває протиправні корупційні діяння, просто не вигідно це робити, адже наражаючи себе на небезпеку, вона просто може нічого не отримати. Ми поступово переходимо до ще однієї проблеми недосконалості системи — це обсяг справ, які розглядаються НАЗК за певний період часу.

На жаль він дуже низький, і охопити всі можливі корупційні діяння в країні на місцях неможливо. Звідси і надходить головна проблема. Відчуття безкарності серед державних посадовців і стимулює їх незаконно збагачуватись. Не дивлячись на багатомільярдні вливання бюджетних коштів в розвиток антикорупційних органів, їх ефективність знаходиться майже на нульовому рівні. Головна проблема — відсутність політичної волі.

Після консолідації суспільства з керівництвом країни на тлі бойових дій, у нас просто немає іншого вибору як знайти ті важелі впливу на конкретних осіб, які гальмують процес реформування цієї надзвичайно важливої ланки правоохоронної системи. Тому в післявоєнний період треба вжити заходів, які будуть сприяти «народженню» політичної волі в антикорупційній сфері діяльності держави.

Боротьба з олігархами. До початку війни було дуже багато питань щодо олігархів. Був розроблений Закон “Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним з надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)”. Але те як він був написаний, викликало багато сумнівів серед простих українців, тому його було відправлено на доопрацювання. Після цього, він був переданий Венеціанській комісії, яка повинна була його затвердити. Але поки що цього не сталося.

Вся країна поділена на сфери впливу, починаючи від постачання електроенергії, до приватизації української землі. Розроблення відповідного закону є надважливим. Нещодавно, «Енергоатом» підписав контракт з Молдовою на постачання електроенергії в цю країну. Це дозволило Молдові злізти з енергетичної голки Росії, адже Молдавська ГЕС повністю залежить від РФ. Таким чином, наша держава змогла знайти дуже перспективний ринок електроенергії у своїх сусідів. Подібним чином, можна примножити надходження в бюджет, легально, згідно з оновленим законом, повернувши в державну власність більшість незаконно приватизованих енергоносіїв, і це дасть можливість боротися з більшістю монополій в країні. І якщо це робити, то одразу після завершення війни — чітко та швидко.  

Вектор розвитку — ЄС. 23 червня 2022 року Україна отримала статус кандидата в члени Європейського союзу. Це та подія на яку українці чекали дуже давно, але це далеко не членство. Це тільки задокументований напрям, який дозволить Україні за певних умов досягти успіху і виконати усі вимоги, що поставлені перед нашою країною. На жаль, як показує практика, це доволі довгий шлях, особливо для нашої країни, яка знаходиться в стані війни.         

Рисунок 1.1 — Від «кандидата» до повноправного «члена» ЄС: скільки років потрібно на подолання цього шляху

Як ми можемо бачити на рисунку 1.1 «Від «кандидата» до повноправного «члена» ЄС: скільки років потрібно на подолання цього шляху», в середньому, щоб пройти шлях від «кандидата» до «члена» Євросоюзу треба 8,5 років. Щоб отримати повноправне членство, країна має відповідати певним вимогам, які ставляться європейською комісією. Щодо України, то вимоги були наступні:

1) реформа Конституційного суду;

2) продовження судової реформи;

3) антикорупція, включно з призначенням керівника САП;

4) боротьба з відмиванням коштів;

5) втілення антиолігархічного закону;

6) узгодження аудіовізуального законодавства з європейським;

7) зміна законодавства про нацменшини.

Якщо антикорупційні органи, втілення антиолігархічного закону ми вже частково розібрали, то залишається декілька не менш важливих питань, які вже багато часу чекають на відповіді.

Конституційний суд і судова реформа. Проблеми про які представники ЄС казали у кожному своєму зверненні до України. На жаль, ситуація з судовою системою в країні є дуже важкою. Хоч і було запущено попередню систему відбору суддів задля недопущення до посад людей, які не є кваліфікованими фахівцями своєї справи, станом на початок війни, це не принесло своїх дивідендів.

Тому післявоєнну Україну чекають глобальні чистки серед Вищої ради правосуддя та створення нової Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Це є головними викликами в сфері правосуддя.

  Зміна законодавства про нацменшини. Насамперед цей пункт був включений до переліку вимог, щоб заспокоїти громадян Угорщини. Конфлікт між українцями та угорцями на Закарпатті з кожним роком ставав все гостріше. Угорська влада почала втручатися в справи України через велику кількість українців, які мають паспорти Угорщини, і таким чином мають подвійне громадянство. Це призводило до великої кількості обшуків з боку СБУ серед угорського населення Закарпаття, що давало привід владі Угорщини звинувачувати українську владу в утисках нацменшин. Ініціатива створити закон який би регулював відносини держави з нацменшинами є правильною, але дуже складною з правової точки зору. Для цього треба залучити найкращих фахівців, які зможуть оцінити всі ризики та задокументувати всі можливі рішення з їх нейтралізації, при цьому врахувавши якомога більше інтересів нацменшин. 

Питання узгодження аудіовізуального законодавства з європейським українська влада почала розглядати ще з 2016 року, і хоч дуже незначними темпами, але ми можемо бачити позитивні зрушення в цій сфері. Але ще залишається багато питань щодо прозорих тендерів, тому після війни не треба зупинятися в цьому напрямку і продовжувати перероблювати аудіовізуальне законодавство так, щоб воно відповідало європейським стандартам.

Це далеко не всі проблеми які повинна вирішити Україна на своєму шляху до ЄС. Але якщо діяти швидко вже після самого закінчення війни, приділити багато уваги існуючим проблемам з залученням відповідних вітчизняних та західних фахівців, можна чекати на стрімкі та ефективні зміни вже найближчими роками.

НАТО vs Новий Союз (Польща; Великобританія; Україна). 

Після початку повномасштабної агресії з боку Російської Федерації, для України вкрай гостро як ніколи постало питання забезпечення себе гарантіями безпеки після завершення війни. Згадуючи гіркий досвід намагання знайти країн-союзниць в 1994 році підписавши Будапештський меморандум, Україна не змогла створити ті умови, за яких ця угода мала б силу в реальному житті. З метою недопущення минулих помилок в майбутньому, на початку весни почалася розробка нового плану, щодо майбутніх гарантій безпеки для нашої держави. Україна заручилася підтримкою таких держав як Польща та Великобританія. Наразі йдуть переговори про можливий малий альянс як альтернативу НАТО. Та чи може нова угода негативно вплинути на північноатлантичні прагнення України?

На мою думку ні, скоріше навпаки. Співпраця з такими потужними європейськими країнами як Польща та Великобританія тільки поліпшить становище України серед країн-членів НАТО. Генсек Північноатлантичного альянсу Єнс Столтенберг, на одному зі своїх виступів заявив: «Я очікую, що на саміті НАТО його держави-члени схвалять широкий пакет підтримки України, аби допомогти Україні в довготривалій перспективі перейти з озброєнь радянської ери на сучасне натівське озброєння». Це заява, яка вселяє надію в те, що в перспективі, Україна зможе органічно інтегруватися в Північноатлантичну сім’ю, оскільки головною проблемою, яка не дозволяла це зробити раніше — невідповідність української армії стандартам НАТО. 

Натомість малий альянс з Польщею та Великобританією дасть можливість поступово переймати досвід цих країн, оскільки вони вже є членами НАТО. Вступ до НАТО є досить довгостроковою перспективою, і через це Україна має шукати альтернативи, щоб в післявоєнний період мати можливість захистити себе від можливих агресій з боку РФ і не тільки.

Тому від цього малого альянсу між трьома країнами, Україна отримає не тільки чітко задокументовані гарантії безпеки, а і почне робити великі кроки в Північноатлантичному напрямку.

Висновок. Попри велику кількість проблем всередині країни в різних сферах її функціонування, з якими ми, безумовно, впораємося самі без «допомоги» Російської Федерації, головним викликом для українців є завершення війни і повернення усіх своїх територій. Після вирішення цієї нелегкої задачі, ми приречені на успіх. Немає нічого сильнішого в цьому світі, ніж консолідована навколо своєї країни нація. Тому хто б що не казав, Україна переможе, і крапка. Слава Україні!   

Електронна пошта автора: leonid.lenko@oa.edu.ua

ДЖЕРЕЛА

  1. Григор’єв В. Колишній член фракції «Слуга народу» допомагав росіянам вивозити зерно та сіль з Херсона 2022. URL: 

https://meta.ua/uk/news/incidents/50090-kolishnii-chlen-fraktsiyi-sluga-narodu-dopomagav-rosiyanam-vivoziti-zerno-ta-sil-z-hersona/

  1. Олександр Бандура — міський голова Святогірська 2022. URL: https://33kanal.com/news/184356.html
  1. Знась І. ФСБ завербувало помічника депутата «слуги», він вже під вартою — СБУ 2022. URL:

https://zn.ua/UKRAINE/fsb-zaverbovala-pomoshchnika-deputata-sluhi-on-uzhe-pod-strazhej-sbu.html

4) Білик Д. Україна дещо піднялася в рейтингу “Індекс сприйняття корупції” 28.01.2021  URL:

https://www.dw.com/uk/ukraina-deshcho-pidnialasia-v-reitynhu-indeks-spryiniattia-koruptsii/a-56358381

5) Від «кандидата» до повноправного «члена» ЄС: скільки років потрібно на подолання цього шляху URL:

https://forbes.ua/inside/kandidatstvo-ukraini-v-es-16062022-6638

6) Цитата Єнса Столтенберга URL:

 https://www.google.com/amp/s/amp.dw.com/uk/stoltenberh-sytuatsiia-v-ukraini-krytychna-tomu-potribno-bilshe-zbroi /a-62140153